Храм розташовано праворуч від дороги, яка веде до Ближніх і Дальніх печер.

Деякі вчені припускають, що у добу Київської Русі на цьому місці стояв Дмитріївський монастир, збудований коштом великого київського князя Ізяслава Ярославича (ХІ ст.). У 20-х роках ХІІ ст. на цьому місці побудовано дерев'яний храм, який став власністю Києво-Печерського монастиря і був освячений на честь Воскресіння Христового. Спочатку його парафіянами були, головним чином, лаврські селяни (у віданні приходу було 100 дворів) та торгові люди, які приїздили на ярмарки. Згодом контингент прочан розширився за рахунок офіцерів різних рангів (адже поруч була цитадель Печерської фортеці, будинок київських генерал-губернаторів).

У XVIII-XIX ст. церкву відвідувало чимало відомих особистостей. Крім того, парафіянами храму були садівники, лікарі, перекладачі, гончарі, столярі та ін. Подвір’я і будівлі храму часто слугували притулком та місцем для відпочинку лаврським прочанам, особливо найбіднішим, де можна було переночувати, сховатися від негоди, спеки та холоду.

У 1786 р. після секуляризації монастирських землеволодінь храм став міським, єпархіальним.

Нинішній мурований храм, замість дерев'яного, було збудовано у 1701-1705 рр. з ініціативи і на кошти київського козацького полковника Костянтина Мокієвського.

У 80-і роках XVIII ст. його реставрували такі відомі архітектори як П.Спарро, академік В.Ніколаєв, Є.Єрмаков, С.Коливанов.

До пожежі 1887 р. храм мав 3 престоли:

головний – на честь Воскресіння Христового;

другий – на честь апостолів Петра і Павла;

третій – в ім'я Різдва Богородиці (на другому поверсі).

Після пожежі залишився тільки один головний престол. Храм капітально відремонтували, встановили кахельні пічки і дерев'яні хори.

У 1863 р. за ініціативою настоятеля храму протоієрея Дмитра Жданова до храму була прибудована мурована триярусна дзвіниця. На третьому ярусі розмістили 9 дзвонів. Перший, найбільший, важив 29 пудів 20 фунтів.

До храмового подвір'я ведуть дві брами – одна з півночі, з боку Лаври, інша – із заходу. Їх збудовано 1906 р. муляром Миколою Шелгуновим, прикрашено колонками, карнизами, банями, позолоченими хрестами. Брами було прикрашено іконами, написаними майстринею Ольгою Загвоздіною у 1906 р.

У 1916 р. на подвір'ї та в храмі вперше провели електричне освітлення.

У 1916 р. храм було зруйновано гарматними снарядами. Значно постраждали інтер'єри. Тривалий час покрівля була відсутня. Під впливом атмосферних опадів руйнувалися розписи.

До нашого часу іконостас, розписи, реліквії храму практично не збереглися.

На початку 80-х років ХХ ст. було проведено капітальний ремонт.

У народі храм називають "афганським", тому що саме матері воїнів, які загинули під час військових дій Радянського Союзу у Афганістані, доклали чимало зусиль для відновлення діяльності та реставрації храму наприкінці 80-90-х років ХХ ст. В ньому встановлено різьблений дерев'яний іконостас, а сам храм заново розписано.